Описание
ПЛАН
Вступ
РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СПАДКОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНІ НОВАЦІЇ СПАДКУВАННЯ
2.1 Спадкування за законом та правовий статус спадкоємців
2.2 Спадковий договір: теорія і практика
2.3 Спадкування за правом представлення та спадкова трансмісія
РОЗДІЛ 3 ОКРЕМІ НОВАЦІЇ СПАДКОВОГО ПРАВА У СФЕРІ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ
3.1 Заповіт подружжя
3.2 Секретний заповіт
3.3 Заповіт за умовою
Висновки
Список літератури
Робота містить 43 сторінки
Головна ідея спадкування, яка є основним його принципом і донині, утворилась ще за часів створення патріархальних родин. Розмірковуючи з позицій примітивної правосвідомості, можна сказати, що зі смертю людини випадає суб’єкт прав, і внаслідок цього майно, що належить покійному, стає безхазяйним, вимоги втрачають свого кредитора, а борги – свого боржника. Причому, відгуки цього примітивного уявлення можна знайти навіть у римському праві пізнього періоду, коли передбачалися випадки захоплення речей померлого будь-ким. Це можна зрозуміти, якщо суспільство являє собою групу ізольованих індивідів і не містить у собі інших, тісніших осередків. Але становище змінюється, коли виникає патріархальна родина і на її основі – патріархальний рід [7]. Починаючи з цього періоду вже вирізняються суб’єкти спадкового права – а саме: рід, родина, її члени.
Заповіт подружжя набере юридичної сили, якщо його буде складено щодо належного об’єкта. Відповідно до ч. 1 ст. 1243 ЦК України подружжя може скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності, тобто це майно, яке було набуте під час шлюбу, чи майно, створене спільною працею подружжя, або інше майно, яке набуває режиму спільної сумісної власності подружжя за договором сторін, наприклад, за договором дарування. Крім цих двох умов для чинності заповіту подружжя потрібна ще одна, а саме – спільна воля дружини та чоловіка щодо розпорядження майном. Але в деякій мірі це порушує традиційні уявлення про заповіт як про справу особисту, коли особа на свій власний розсуд визначає долю її майна, адже відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті [11]. Отже, заповіт подружжя в цьому плані є виключенням через те, що тут передбачається спільна воля двох осіб.
Заповіт з відкладальною умовою був відомий ще римському приватному праву – якщо спадкоємець був призначений під неможливою умовою, вона вважалася «ненаписаною» (pro scriptio habetur), а призначення спадкоємця – безумовним. У Франції, Іспанії, Німеччині допускається можливість укладання заповіту з умовою. Проте якщо умови заповіту неможливо виконати, суперечать законам чи добрим звичаям – вони вважаються такими, що не існують. У ст. 1011 книги третьої тому Х частини I Зведення законів Російської імперії передбачалося, що заповісти майно можна або у повну власність, або ж у тимчасове володіння і користування [8].
На сьогоднішній день ст. 212 ЦК України містить норму, що надає можливість укладати сторонами правочини з умовою. Проте особливість заповіту полягає в тому, що він є одностороннім правочином, тому і положення ст. 212 ЦК не можуть на нього поширюватися, оскільки йдеться про правочини двосторонні і про волю, бажання і наміри сторін укласти правочин у майбутньому. Умова в заповіті вирізняється за своєю сутністю від умови у правочині. Якщо факт, що зумовлений у правочині з умовою, може як настати, так і не настати в майбутньому, то факт, який дозволяє набути спадщину з умовою, повинен існувати на момент відкриття спадщини, і настання такого юридичного факту може не лише не залежати від волі будь-якої особи, а бути об’єктивно неминучим [20].
